Битва за Тбілісі. Лютий. 1921 рік.

На протязі чотирьох днів після того як перша хвиля штурму Тбілісі була успішно відбита, грузинська армія планувала контрнаступ на лівому березі Кури (Мткварі), на відрізку Кура-Ліло, щоб відкинути частини 11-ої армії. Але співвідношення сил було не на користь грузинської армії. Та ф РСЧА отримала підкріплення – досвідчених бійців, які пройшли громадянську війну 1918-1920 рр. Крім того, за ці дні відремонтували Пойлінський міст і кілька бронепоїздів з танками на платформах було перекинуто на фронт. 

За цей період не було серйозних боїв. Усі готувались до майбутніх бойових зіткнень та ховали загиблих.

Вранці 24-го лютого 11-а армія отримає новий наказ про наступ на Тбілісі.

Одна частина цієї групи (18-та кавалерійська дивізія) пробивалась до Авчальського залізничного вокзалу (по лінії Сартічала-Марткопі-Глдані-Авчала). Таким чином кавалерія намагалась замкнути кільце оточення та не дати евакуюватись грузинському урядові та армії. Підтримували кавалерію і аероплани.

Поки кавалерія обходила з півночі позиції грузинських військ, кістяк червоноармійців пішов у лобову атаку на Білойський бойовий відрізок (командувач цим сектором – полковник Н. Гедеванішвілі). Червона армія наступала при підтримці бронепоїздів (~5) і танків. До речі, в тих боях були підбиті як мінімум один танк і один поїзд.

Недалеко від села Норіо 24 лютого, грузинська кавалерія вдарила у фланг 18-ої дивізії, намагаючись зупинити противника. Але не вдалося. 400 проти 1500 – при такому співвідношенні про перемогу говорити не доводиться.

Червона кавалерія продовжила наступ і того ж дня, всього за кілька годин, взяла станцію. Але не надовго. До кінця дня грузинські добровольці висунулись на бронепоїзді в бік Авчала. В результаті успішної контратаки Тбілісі був деблокований з півночі. І уряд в повному складі евакуювали в Кутаїсі.

Група, під командуванням М. Веліканова, повинна була пробитись до Тбілісі по лівому березі Кури (Мткварі) і розгорнути наступ на Мцхета.
Щоб здійснити це, 25-та, 54-та і 58-ма стрілецькі бригади, при підтримці важкої артилерії, почали наступ на височини в районі Шавнабаду і Табахмела. 96-та стрілецька бригада, при підтримці 9-ої батареї легкої артилерії, добровольцями з Вірменії і кадетами з Баку, повинна була зайняти Коджорську височину.

Водночас, змішана група (кавалерійський полк плюс кавалерійська бригада з Вірменії) намагались взяти Тбілісі з заходу. Але на шляху «спіткнулась» на позиціях грузин на висоті 1496 (між Цхнеті та Манглісі). Після серії невдалих спроб штурму (навіть підтримка батареї легкої артилерії не допомогла), кавалерія обійшла висоту і вирушила далі на схід. Але і тут червоноармійці зіткнулись із сильним спротивом в районі Цхнеті. І хоча основна частина не змогла пробитись в столицю (25-26 лютого), проте маленький загін вийшов в район Дігомі. Зараз це район Тбілісі, тоді – всього лиш село. Поява противника на північ від столиці вже створювала істотну загрозу. А  грузинське командування просто не володіло достатніми ресурсами, щоб закрити всі дірки в обороні.

Ці два дні були напевне найгарячішими за весь період оборони Тбілісі. Не дивлячись на значну перевагу противника, грузинські солдати, гвардійці, курсанти і добровольці вели впертий опір. Найтяжчі бої вели на лінії Ліло-Кура, в районі Коджорі, Табахмела і Шавнабада. Багато позицій переходили з рук в руки по кілька разів.

Очевидна перевага РСЧА в живій силі та техніці, нестача ресурсів для ведення боїв по всіх напрямках змусили грузинське командування відступити. І лише наприкінці 25 лютого частини грузинської армії  отримали наказ про відступ. Всі частини покинули свої позиції і почали відступати в напряму Мцхета. Тбілісі впав, але було збережено армію та уряд (його евакуювали в Кутаїсі ще 24-го). В жертву було віддано столицю заради подальшого спротиву.

Лише після відступу грузинських військ, Ревком (перетворений того ж дня в РНК (Рада Народних Комісарів) Грузинської РСР (Рада Народних Комісарів переїздить із Шулавері в Тбілісі, і проголошує себе єдиною законною владою в Грузії.