Пiтаретi

Одна з найцікавіших та найнезвичніших подорожей – мандрівка до монастиря і храму Пітареті. Знаходиться він в регіоні Квемо-Картлі, біля ріки Храмі (Кціа) і є досить таки важкодоступним, але вартим зусиль. Адже відноситься він до давніх і є одним з найкрасивіших зразків грузинської архітектури поч. XIII ст.
 
Координати:
(DMS) 41°28'47.48"N 44°19'12.06"E
(DM)  41°28.7913' N 44°19.201' E
(DD)  41.4799 N      44.32 E

 

Подорож наша стала спонтанною і включала в себе відвідини укріплення Хулуті та власне Пітареті. Одразу скажу, що для подорожі до цих об’єктів потрібне поєднання кількох умов: наявність позашляховика, відсутність дощу та готовність до погодно-природніх несподіванок. Спуск до ріки Храмі хоч і не найекстримальніший, проте в дощову чи післядощову погоду по глиняній дорозі стає неможливим. В суху ж погоду може стати цікавим міні-екстримчиком для тих, хто звик до пласких доріг))). А при особливо сприятливих умовах ріка Храмі навіть дозволить переїхати через себе, чим дуже скоротить час і зусилля. До нас вона була не така добра і рівень води змусив залишити машину на березі та продовжити маршрут пішки (близько 4 км.). Загалом шлях цей є легким, з мінімальним набором висоти, пролягає через полянку і мальовничий ліс. Щоправда в згадану нами післядощову погоду дорога дещо болотяна. Проте головне – це спершу перейти на інший берег. В цьому допоможе навісний міст, котрий сам по собі теж є цікавою атракцією. А далі потрібно звернути ліворуч і рухатись паралельною руслу ріки дорогою.

 

Що ж нас чекає наприкінці шляху? Це комплекс монастиря, з дуже щирими монахами і привітним песиком, власне сама церква Богородиці, з оборонною стіною і вбудованою в неї дзвіницею, та руїни монастирських приміщень, в тому числі і залишки марані (винного погребу) XVII ст. Сам же храм збудовано у першій половині XIII ст., за часів правління Лаші Георгія IV. Дуже красива, тонка і деталізована різьба прикрашає всі 4 фасади. Всередині церкви фрагментарно збереглись розписи. Освітлення, яскраве в купольній частині і приглушене в бокових навах, створює дуже гарні світло-тіньові перепади і додає особливої атмосферності.
Дзвіниця, яка свого часу виконувала й оборонно-спостережну функцію, була сильно пошкоджена і зараз ми бачимо сліди реставрацій.

 

За свою історію на Пітареті нападали хорезмійці, монголи, лезгіни та всі, кому не лінь. Тому монастирська стіна мала бійниці і машикулі. За нею ховались селяни і монахи в часи небезпеки. Під час одного з таких нападів, у 1750-их роках, лезгіни захопили і розорили храм та однойменне поселення (до цього часу не збереглось), а також забрали в полон велику кількість населення. Окрім того, постійні розорення стали причиною втрати монастирської бібліотеки.

З XVII ст. церква стала місцем поховання нащадків роду Бараташвілі. Напис на одній з могильних плит говорить, що тут похований правитель краю, Каплан, син Орбела Бараташвілі. Саме його зусиллями відновлено монастир та довколишні села. Він також був засновником одного з найсильніших князівств. З його ім’ям пов’язане й будівництво укріплення Хулуті.

 

 

Відвідини Пітареті залишають приємні враження, тож при нагоді раджу знайти час і для нього

 

 Автор: Наталія Ходань. Гід по Тбілісі. 

 Мова проведення екскурсій: українська

  natalia.hodan@gmail.com

  (+995) 599 947 312

 

Пiтаретi