Один з епізодів Російсько-Грузинської війни 1921 року. Бої за Тбілісі відбувались в період з 18 по 28 лютого проти 11-ї армії, яка зачисельністю переважала грузинську.
Підготовка до вторгнення
Вторгнення планувалось ще у 1920 році, але через низку причин (придушення більшовицького повстання в Грузії, російсько-польська війна, небажання зруйнувати стосунки з Британією, тощо) радянізацію відклали. І навіть 7 травня 1920 р. у Москві було підписано мирний договір між РРФСР (Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка) та Грузинською Демократичною Республікою. Цю домовленість, як і багато інших, було порушено.
Потім окупацію виправдовували тим, що Грузія підтримала партизанський рух в Дагестані, боролась із місцевими більшовиками, здійснювала економічну блокаду Радянської Вірменії. Таке враження, ніби Грузинська Демократична Республіка (груз. საქართველოსდემოკრატიულირესპუბლიკა) була величезною загрозою для Радянської Росії (глянемо на карту та оцінимо масштаби).
Не реалізований у 1920 році сценарій вторгнення почав втілюватись у лютому 1921 року. Почались «Народні повстання» в Борчалинському районі (населеного переважно вірменомовним населенням), провокації на Азейбарджано-Грузинському кордоні в районі міста Закалта.
11 лютого більшовики проникли в поки що контрольований Борчалинський район і, за допомогою місцевого населення, витісняють грузинські гарнізони з міст Санаін та Воронцовка (Ташир). Для підтримки гарнізонів було перекинуто лише один батальйон. Протягом трьох днів грузинська армія намагалась повернути контроль над втраченими територіями, але, після безуспішних контратак, з великими втратами відступила. Санаінський гарнізон відійшов на лінію Садахло-Айрум, Воронцовський гарнізон відступив до Єкатеринфельду (Болнісі).
Початок повномасштабного вторгнення (16-17 лютого)
На протязі наступних 2-ох днів події розгортались інтенсивно. Одна група (стрільці, кавалерія і кілька загонів місцевих більшовиків) безперешкодно входять в село Шулавері (16 числа). На той час Шулавері знаходилось за 20-25 км. від Вірмено-Грузинського кордону. Тепер до кордону близько 13 км. В населеному пункті створюють Ревком Грузії. Оголошують себе єдиним і неповторним легітимним урядом і, звісно, просять про військову допомогу у Радянської Росії.
Водночас із вторгненням зі сторони Червоного мосту (16 лютого), РСЧА перетинає кордон в районі залізничного мосту Пойлу. Тоді це ще був кордон з Азейбарджаном. Відходячи, армія звісно підриває міст. І це здається було єдиним вірним рішенням, завдяки якому аж до 24-го числа було призупинено транспортування танків і бронепоїздів.
Ще одна група військ переходить кордон (17 лютого) в районі міста Закалта (зараз територія Азербайджану).
За ці два дні було захоплено Шулавері, Єкатеринфельд (Болнісі), Єлизаветталь (Асуреті), Лагодехі і Дедоплісцкаро. Було втрачено стратегічно важливе підвищення Яглуджа, яке безрезультатно намагались контратакувати грузинські частини. Прикордонники зазнали поразки на лівому березі р. Храмі (позиції просто обійшли з відкритого лівого флангу, з боку Червоного мосту).
В наслідок низки поразок, Грузинська армія почала хаотично відступати.
Загалом, ситуація була безнадійною. Червоні могли б взяти Тбілісі вже 17-го. Адже місто було готове до штурму. В той момент в Тбілісі знаходилось всього 400 боєздатних солдат та 150 кадетів військової школи. Резерви ще не підійшли, а необхідність реорганізувати частини, що відступили, та підготувати оборону була. Але РСЧА не продовжила наступ, відтермінувавши штурм на наступний день.
Можна вважати, що Тбілісі того дня повезло. Але тут також були й інші фактори. На Закалтинському напрямку в 11-ої армії все було не просто. Штурм Дедоплісцкаро (17-18 лютого) обійшовся дорого. В наслідок бойових дій обидві сторони зазнали значних втрат. До того ж під час штурму загинув комбригадир Куришко, який керував військами на тому напрямку.
У Вірменії також все складалось не надто гладко – спалахнуло антирадянське повстання на чолі з дашнаками (вірменські націоналісти або Вірменська Революційна Федерація (ВРФ), Дашнакцутюн). Повстання завдало відчутних втрат серед червоної армії. Хоча і дуже скоро його було придушено.
Успіхи дашнаків змусили більшовиків залишити частину 11-ої армії в Нахічеванському та Казахському районах. Окрім того, через ймовірність антирадянських повстань були укріплені гарнізони в Єлизаветполі (Гянджа) та в Шуші. До речі, вторгнення 11-ої армії саме через Кахеті мало ще одну мету. Необхідно було перекрити кордон з Дагестаном, де дуже інтенсивно партизанили місцеві, що могло додати ще більше проблем червоній армії.
Вторгнення РСЧА
