Вардзіа

Вардзіа

Вардзіа – це одне з найпопулярніших і найдивовижніших місць Грузії. Це і монастир, і місто-укріплення, і військовий форпост. Популяризують об’єкт, пов'язуючи з ім'ям цариці Тамар. Не применшуючи ролі видатної керівниці державою в його формуванні та розвитку, все ж слід зазначити, що історія цього місця пов'язана і з іншими особистостями.

 

Координати:

(DMS) 41°22'52.0464" N  43°17'3.1272" E

(DM)  41°22.8674' N       43°17.0521' E

(DD)  41.381124 N         43.284202 E

  Карта

Початок розбудови та розвитку заклав у кінці XII століття Цар Георгій III. Саме тоді, за його правління, поруч з джерелом було вирізьблено перші житлові приміщення та церкву. Продовжувалось будівництво і за часів його дочки, цариці Тамар, за наказом якої відбулась реконструкція монастиря і була вирізьблена церква Успіння Богородиці, яку ми можемо відвідати й зараз. Тоді ж було завершено будівництво монастирських та світських приміщень, упорядковано систему водопостачання та зрошення садів і виноградників, розбитих на каскадних терасах. Літописець зазначає, що в час правління Тамар будівництво завершилось. Проте і після її смерті розбудова та вдосконалення функцій міста не припинились. Дзвіниця та стіна з арками в притворі Успенського храму відносяться до кінця XIII ст. – часів, коли областю керував Бека Джакелі-Ціхісджварелі. А в XIV-XV ст., при правителі краю Іване, було збудовано нову трапезну. Загалом, комплекс Вардзіа розміщений на 13 ярусах та складається з великої кількості приміщень різного призначення, які заглиблюються всередину скелі, а своїм фасадом виходять на південь. І тут слід сказати, що все те, що ми бачимо, це приблизно лише третина від початкового масштабу. Внаслідок великого землетрусу, який трапився в цьому регіоні у 1283 році, фасад обвалився, руйнування були величезних масштабів.

Що ж до походження назви, то тут існує багато легенд, які з гордістю розповідають мешканці країни і з радістю видають за чисту монету не дуже відповідальні гіди. Їх ви зможете прочитати на сайтах різних туроператорів, тому не буду акцентувати на них увагу. Згадаю лише ту версію, яка є найбільш поширеною і прийнятною серед істориків. Отже, згідно легенди, коли Тамар була маленька, вона загубилась під час перебування в цих краях в одній з природних печер. І коли її шукаючи гукали, то вона відкликнулась на голос словами აქ ვარ, ძია! (ак вар, дзіа): тут є, дядьку! Це ніби-то так припало до серця царю Георгію, що стало основою для назви нового міста Вардзіа.

Окрім легенд достатньо пов’язано й історичних подій з містом, яке колись було центром великої держави. Саме звідси у 1203 р. (за іншими даними 1205 р.) грузинська армія цариці Тамар під керівництвом її чоловіка та співправителя Давида Сослана рушила в бій з коаліційною армією сельджукських султанів на чолі з румським султаном Рукн-ед-Діном (Румський султанат – державне утворення в Малій Азії XI-XIV ст.). За свідченнями літописців армія противника налічувала 400 000 чоловік. Чисельність грузинської армії невідома. В Басіані, області у верхів’ї ріки Аракс, відбулась битва і перемогу отримали війська Тамар. А передувала всьому цьому одна подія, завершення якої може слугувати і гарною мораллю для надто наглих та не в міру самовпевнених державних керівників. Рукн-ед-Дін відправив до цариці посла з листом та вимогами. Він ставив умову відмовитись від віри і держави, прийняти іслам в обмін на життя. Царицю очікував вибір: стати його мусульманською дружиною, або ж християнською наложницею. І все це в образливій і зневажливій формі. Не варто й уточнювати, що послу дісталось за подібні слова. Кажуть, що від ляпаса, якого той отримав від міністра військових справ, він прийшов до тями нескоро. Коли ж коаліція турків-сельджуків зазнала розгрому, Рукн-ед-Дін вимушено тікав, а турецькі султани стали полоненими. Аерзинського султана Тамар згодом продала в рабство за кінську підкову, продемонструвавши свою силу та свою відповідь на нещодавню хамську зверхність.

Храм Успіння було прикрашено розписами на кошти грузинського еріставі (феодальний титул в Грузії того часу, третій за значимістю в державі після царя і мтаварі) Раті Сурамелі, ймовірно у 1185 році, про що свідчить напис поряд із зображенням самого фундатора. Тут також є зображення Георгія III та цариці Тамар. Розписами прикрашено і притвор храму.

До комплексу належать також село та церква Ананаурі, які займають західну його частину. Ця маленька церква прикрашена розписами XVI ст., але зараз закрита для відвідин. На території збереглись залишки печерних будинків, приміщення для тварин, тераси для садів та виноградників, тунель іригаційної системи тощо.

XVI ст. стало дуже важким періодом для монастиря. Спершу перси зруйнували та пограбували його, а вже 1578 року Джавахеті захопили турки. Тоді частина скарбів Вардзії була перенесена в інший регіон Грузії, в Імереті. Значна частина була розграбована. Монастирське життя припинило своє існування, а ті монахи, яким вдалось уникнути смерті, розійшлись хто куди. Після встановлення в Грузії влади Російської Імперії монастирське життя намагались відродити грецькі монахи, проте вже скоро радянська влада повністю це заборонила. І лише в 2000-их роках монахи повернулись до Вардзії.

Зараз комплекс має статус музею і він доступний для відвідин. Єдине, що та частина, де нові монахи облаштували собі келії, закрита. На жаль у 2016 році в церкві Успіння через недбальство сталась пожежа, котра пошкодила і без того багатостраждальні розписи. Вхідний квиток на територію коштує 3 ларі (станом на 2017 рік). За 1 ларі автобусик підніме Вас під самий комплекс, але це за бажанням. Якщо ви подорожуєте самостійно, то можна скористатись аудіогідом. Спеціально протестувала україномовну версію. Якщо не брати до уваги важке прочитання грузинських прізвищ диктором, це досить непоганий варіант для того, щоб отримати інформацію і при цьому мати достатньо часу для прогулянки та візуального ознайомлення. Поряд є гестхаус, де можна заночувати чи поїсти домашніх страв. Річкова форель на шампурах, до речі, смачна.

Добратись до Вардзії можна двома дорогами, заодно і відвідати інші об’єкти на шляху. Перший маршрут пролягає через Боржомі, Ацкурі, Ахалціхе з його укріпленням Рабаті. Другий – через регіон Самцхе-Джавахеті, багатий на мегалітичні пам’ятки і де знаходиться монастир Пока зі смачним шоколадом та сиром. Тож обирайте і приємної подорожі.